Подружжя з Августи, штат Джорджія, написало нам 28 березня листа, в якому запитує чому їх 18-річному родичу не видали візу, а також скаржиться, що офіцер Консульського Відділу витратив усього декілька хвилин на проведення візової співбесіди перед тим, як прийняти рішення по справі.

Дякую за те, що Ви знайшли час, щоб написати про візову справу Вашого родича. Оскільки Ваш електронний лист стосується конкретної справи, я відповім на Ваші запитання окремим повідомленням з нашої адреси kyivnivREMOVE@REMOVEstate.gov.

Коментарі, що публікуються тут для широкого загалу, стосуються лише деяких питань загального характеру, які Ви задавали, і не є відповідями на конкретні питання щодо справи Вашого родича.

Щодня ми призначаємо по 200-300 співбесід на отримання неімміграційних віз. Незважаючи на той факт, що щодня проводиться 200-300 візових співбесід, період очікування на співбесіду зараз становить приблизно один місяць. Як бачите, ми мусимо робити кожну співбесіду короткою та конкретною. Заповнена візова анкета та паспорт апліканта надають консульському офіцеру величезну кількість інформації, яку офіцер переглядає до того, як аплікант підходить до віконця для співбесіди. Підписуючи заповнену візову анкету, апліканти стверджують, у письмовій формі, що інформація, яку вони надали у візовій анкеті, є правдивою. Тому консульському офіцеру немає потреби ще раз отримувати цю інформацію в усній формі. Часто консульський офіцер не має підстав не вірити, що інформація надана аплікантом під час співбесіди є правдивою, якщо вона не виглядає підозрілою або не суперечить іншій наданій інформації. Супроводжуючі документи переглядаються, як правило, лише для того, щоб краще зрозуміти відповіді аплікантів, і, зазвичай, вони самі по собі не є підґрунтям для прийняття рішення про надання/ненадання візи. Суть полягає в тому, яку інформацію надав аплікант, а не в тому, скільки часу знадобилось офіцерові, щоб зібрати цю інформацію.

Хоча обмежені ресурси не дозволяють нам проводити довгі співбесіди, офіцери Консульського Відділу навчені оцінювати кожну візову справу в межах її конкретних особливостей, враховуючи професійні, соціальні, культурні та інші фактори. Жоден конкретний документ не зможе довести зв’язки апліканта з Україною, і, так само, жоден конкретний документ не зможе гарантувати надання візи. Мова в даному випадку йде про «листи про підтримку» від родичів чи друзів, які можуть обіцяти, що аплікант дотримуватиметься вимог, зумовлених візою, або «гарантувати», що аплікант повернеться в Україну. У законодавстві США не перебачено положень, які б дозволяли консульським офіцерам приймати такі обіцянки, а тому, листи такого змісту не мають позитивного впливу на результат візової співбесіди. Всю відповідальність за доведення зв’язків з країною проживання покладено на самих аплікантів, які повинні довести, що вони є кваліфікованими кандидатами на отримання візи того типу, на який вони претендують. Кожна візова справа вирішується в межах її конкретних особливостей.

Коли я говорю про «оцінювання візової справи згідно її конкретних особливостей», це означає, що Американський консульський офіцер повинен оцінювати кожну справу в контексті законодавства США, а саме - Акту про Імміграцію та Громадянство (INA) 1952 року, зі змінами та доповненнями. На кожній співбесіді офіцер бере до уваги наступні три фактори:

1. Мету поїздки (чи має вона сенс; чи є план);

2. Фінансування поїздки (хто буде оплачувати; чи виправдані затрати на поїздку вигодою, отриманою від неї - адже міжнародні поїздки дорогі!); а також

3. Найважливіше, чи є в апліканта причини, що змусять його повернутися в Україну після тимчасового законного візиту до Сполучених Штатів.

У той час як більшість аплікантів зосереджуються на першому та другому пунктах (показуючи причини, що змушують їх подорожувати до Сполучених Штатів, та пред’являючи джерела фінансування подорожі та проживання), вони часто не можуть надати достатньо інформації щодо того, що примусить їх повернутися додому. Це приводить в дію статтю 214(b) INA, яка є найпоширенішим підґрунтям для відмови у неімміграційній візі до США.

Згідно статті 214(b) INA, кожен аплікант "вважатиметься потенційним іммігрантом, якщо він/вона не надасть вагомих доказів, ... про те, що він/вона має право на статус неіммігранта, за статтею 101 (а) (15)". Стаття 101 (а) (15) гласить, що неіммігрантом є "чужоземець, який проживає в іноземній країні, не має наміру залишати її, і тимчасово відвідує Сполучені Штати" з різних причин (підприємництво, туризм, студентський обмін і т.д.).

На відміну від багатьох інших країн, Сполучені Штати не встановлюють внутрішнього контролю за більшістю відвідувачів, такого як реєстрація у місцевих органах влади. Щоб отримати привілей подорожувати до Сполучених Штатів, чужоземці несуть відповідальність доведення того, що вони повернуться до своєї рідної країни. Наш імміграціний закон вимагає від консульських офіцерів розглядати кожного візового апліканта як потенційного іммігранта до тих пір, поки аплікант не доведе протилежне.

Ще раз хочу подякувати за Ваш лист. На запитання щодо індивідуальних особливостей візової справи Вашого родича Ви отримаєте окрему відповідь. Я сподіваюсь, що інформація, наведена вище, допоможе Вам краще зрозуміти процес отримання візи.

З повагою,

МеріКей Карлсон,
Генеральний Консул,
Посольство США,
Київ, Україна.