Транскрипт подкасту з послом Тейлором за квітень
Доброго дня!
Я дуже радий знов зустрітися з вами на початку цього місяця. Цей місяць для нас видався дуже вдалим, і крім того він позначає річницю з часу початку цих подкастів. Я сподіваюся, що вони вам подобаються. Мені приємно мати ці нагоди розповідати українцям про те, чим займається Посольство США, і якщо вам також це цікаво, ми продовжуватимемо цю форму спілкування.
Отже, цей місяць для нас дуже добрий. Найбільшою подією, звичайно, був візит Президента Сполучених Штатів до Києва. Президент Буш довго чекав на можливість здійснити цей візит, і нарешті обставини склалися сприятливо: гарний уряд, гарне керівництво, гарна стабільна обстановка тут для відвідин Президентом, -- і він дуже радий був можливості приїхати сюди
В нього відбулися добрі розмови з Президентом Ющенком, Прем’єр-міністром Тимошенко, з Головою Верховної Ради паном Яценюком, з лідером опозиції паном Януковичем і з ще чималою кількістю українців як з урядових структур, так і з-поза них.
Він також зміг побачити частинку цього чудового міста. Він подивився Софію Київську – прекрасну тисячолітню будівлю, що символізує історію – величну і давню історію України. Він також вшанував жертви Голодомору біля меморіалу на Михайлівській площі.
Він мав нагоду відвідати школу – київську школу №57 – де порозмовляв з декількома учнями: мав дуже цікавий діалог з цими учнями, набагато довший, ніж ми планували: він сказав, що йому задавали дуже цікаві питання про його життя, його досвід, про те, чи шкодує він про щось у своєму житті, про те, чи подобається йому його робота, про те, що він збирається робити після президентства. Це була чудова нагода. Президент Буш сказав мені після цих розмов із старшокласниками, що це була чи не найприємніша для нього зустріч, тому що його не питали про політику – про американську політику у світі – а питали про його думки про життя, про президентство, про плани на майбутнє, і це була дуже гарна розмова.
Потім, у тій же школі, він подивився виставу – невеличку виставу підготовлену українськими школярами, щодо усвідомлення проблеми ВІЛ/СНІДу. Це дуже важлива для Президента Буша тема і він дуже радий був бачити серйозне ставлення з українського боку.
Це був вдалий візит. Він накреслив нам гарну дорогу для розвитку відносин між Сполученими Штатами і Україною на декілька наступних років.
Після цього Президент Буш попрямував до Бухаресту, де він використовував результати свого візиту в Київ, щоб готувати, захищати, наводити аргументи на користь української позиції. Українське керівництво, як ми вже з вами, як ви знаєте, обговорювали, звернулося із проханням про надання, під час саміту НАТО в Бухаресті, Плану дій щодо членства. Президент Буш обговорював це під час свого перебування в Києві, і поїхав до Бухаресту, маючи це питання серед пріоритетів, і з твердим наміром та ентузіазмом обстоювати цю позицію на прохання України
Президент Буш із іншими союзниками по НАТО досягли стратегічної перемоги для України. Україна не отримала Плану дій щодо членства, щоб розпочати цей процес вже у Бухаресті, але отримала дещо краще: вона отримала обіцянку, зобов’язання від усіх голів держав НАТО, що Україна і Грузія стануть членами НАТО.
Вони сказали, що ще є робота, яку треба зробити, питання, на які треба дати відповіді, але вони зробили знакову заяву, що Україна і Грузія стануть членами блоку НАТО. Отже, це стратегічна перемога, стратегічне досягнення для України.
Роботи залишається ще багато. Український уряд повинен дати відповіді на питання українського народу щодо НАТО. Організація Північно-Атлантичного Договору для багатьох українців чужа, і чимало українців задають питання: а хто ж є в Організації Північно-Атлантичного Договору? Нвіщо вона? З якими цілями? Ці питання заслуговують на відповіді. Це важливі питання, і тільки тоді, коли український народ отримає відповіді на ці запитання, його можна буде спитати, чи хоче він приєднатися до Організації Північно-Атлантичного Договору, НАТО.
Це вимагає від уряду серйозної роботи із проведення інформаційної кампанії. Це мають бути Президент, Прем’єр-міністр, але також впливові члени українського суспільства. Це буде робота, зусилля, які триватимуть декілька років.
На цю ж тему – я відвідав минулого тижня Чернівці і відкрив там центр, інформаційний центр про Організацію Північно-Атлантичного Договору, про євро-атлантичну інтеграцію, і зміг поспілкуватися із найулюбленішими для мене представниками місцевої громади, якими, звичайно, є студенти тамтешнього університету. Поважний університет, має 150 років, розкішну будівлю – але, знов-таки, студенти – це найбільше моє враження: зацікавлені, поінформовані, готові до обговорення євро-атлантичних питань із співвітчизниками з України і з представниками НАТО також.
Для мене ця подорож була гарним шансом побачити це гарне українське місто, а також шансом сказати українцям, і зокрема мешканцям Чернівців, що немає більшого друга України, ніж Сполучені Штати, і ми з нетерпінням чекаємо, коли разом будемо союзниками по НАТО.
Дуже дякую за увагу.