ВИСТУП СЕНАТОРА ЕДВАРДА КЕНЕДІ
НА ВРУЧЕННІ ВІКТОРУ ЮЩЕНКО НАГОРОДИ "ЗА МУЖНІСТЬ"
5 квітня 2005 р.
Шановний пане Пол Керк: дякую Вам за Ваш люб'язний вступ. Пол уже давно є щирим другом сім'ї Кенеді та бібліотеки Кенеді. Він робить нам честь своєю дружбою, і ми вдячні йому за все, що на протязі років зроблено ним на підтримку нагороди "За мужність".
У своїй книзі "Профіль мужності" Президент Кенеді написав: "Людина робить те, що мусить робити - незважаючи на особисті наслідки, незважаючи на перешкоди, небезпеки й тиск - і це саме й є основою будь-якої людської моральності". Той, кого ми винагороджуємо сьогодні ввечері, являє собою яскраве втілення слів мого брата, і своєю надзвичайною мужністю він відомий по всьому світу.
Як нам усім відомо, у критичний для своєї країни момент він непохитно й мужньо став на захист істини. Він ризикував власним життям - і майже втратив його - у сьогоднішній боротьбі за демократію в Україні. Його історія - це історія честі, пристойності та волі народу, що тріумфує над обманом, підтасовкою та залякуванням. І завдяки його великій мужності принцип верховенства закону подолав гніт сильних над безсилими.
Кілька місяців тому світ затамувавши подих слідкував за розвитком драми під назвою "Помаранчева революція" в Україні. Ми були приковані до екранів сценами демонстрацій, у ході яких сотні тисяч народу заповнювали Майдан Незалежності у Києві, коли українські громадяни, молоді та літні, вийшли на захист принципу вільних і справедливих виборів від брехливості та корупції старого режиму. Щовечора вони гордо вистоювали на злому зимньому морозі, зігріваючи серця й розум людей усього світу тими живими ланцюгами, які перекривали доступ до урядових будівель.
У ці сповнені драматичної та нервової напруги осінні дні Віктор Ющенко був для них незаперечним лідером і моральним авторитетом. Ясною для нього була кінцева ціль - ствердження права українського народу на вільне та справедливе обрання свого Президента. Ясною була також його позиція відносно того, що єдиним прийнятним засобом досягнення цієї великої цілі є ненасильство. Як він відзначив у словах, адресованих до своїх прихильників, "стежка до компромісу, що проходить через волевиявлення людей, є єдиною стежкою, яка допоможе нам знайти вихід із цього конфлікту".
Помаранчева революція призвела до успіху завдяки його мужності та мужності українського народу. Він переміг у нових виборах, в результаті яких він став третім Президентом вільної і незалежної України. Він став на захист того, у що вірив, навіть перед лицем безпосередніх погроз у бік його особистої безпеки. Важко собі уявити більш драматичний приклад справжньої мужності для усього світу.
Віктор Ющенко народився на північному сході України в родині вчителів. Він обрав собі кар'єру у фінансовій сфері, розпочавши трудову діяльність сільським бухгалтером і поступово піднімаючись сходинками службової драбини до більш високих постів у банківській системі колишнього Радянського Союзу. Він продовжував працювати на цій ниві й після того, як закінчилася холодна війна і Україна набула незалежності, і у 1993 році очолив її Національний банк.
Його вміле управління фінансовою системою України призвело до того, що Президент Леонід Кучма в 1999 р. призначив його прем'єр-міністром. На цьому посту він сміливо продовжував іти курсом інколи непопулярних але необхідних реформ, що лягли в основу вражаючого економічного зросту України за останні п'ять років.
Але у декого його зростаюча популярність викликала острах, і в 2001 р. Президент Кучма вивів його з уряду. Відмовившись мовчати, він очолив політичну партію і допоміг утворити блок реформістських партій під назвою "Наша Україна", який здобув більшість місць у парламентських виборах 2002 р. і став значною силою в законодавчому органі.
Із наближенням президентських виборів 2004 р. стало очевидно, що його кандидатура приваблює громадян України так, як жодна інша. Його популярність перевищувала популярність будь-якого іншого політика, тому що він має здатність поставити себе на місце простих людей, і тому що він цілком очевидно намагався дістатися до громадської посади заради громадського добробуту, а не у корисних цілях.
Ці якості привернули до нього народ, але зробили з нього особливу загрозу для корумпованих можновладців тогочасного режиму. Ніщо - і навіть злобна спроба його отруїти - не змогло зломити його дух і перешкодити його виступам проти корупції та за демократію, міцно засновану на верховенстві закону.
В ході минулорічної передвиборчої кампанії кандидати знаходилися на явно різних умовах. Урядового кандидата підтримувала більшість провідних українських політиків і ділових керівників, для яких безкомпромісна позиція Ющенка в боротьбі з системною корупцією являла собою загрозу.
Державні засоби масової інформації безсоромно протистояли йому, а незалежні ЗМІ були піддані переважно успішній кампаніїї залякування та насильства, метою якої було змусити їх мовчати.
Збори й мітинги опозиції піддавалися постійним переслідуванням. Державним службовцям, робітникам заводів і фабрик та студентам погрожували звільненнями й відчисленнями у випадку, якщо б вони не виступали проти нього. Президент Росії Путін відкрито втрутився у хід подій, заявивши про підтримку урядового кандидата і надіславши на допомогу йому групу своїх найвправніших політичних радників.
Але, можливо, найтривожніший інцідент у ході кампанії трапився, коли пан Ющенко захворів таємничою хворобою - що, як з'ясували пізніше лікарі, була наслідком спроби отруїти його. Для продовження кампанії незважаючи на злісний кримінальний акт, який міг коштувати йому життя, потрібна була непересічна мужність як з його боку, так і з боку його родини.
Атмосфера залякування та корупції панувала не тільки у ході передвиборчої кампанії, але й під час самих виборів. Після першого туру голосування міжнародними спостерігачами були відзначені численні проблеми та порушення. Прізвища були вилучені зі списків виборців, а представники виборчої адміністрації на місцях були усунуті в останню хвилину. Незважаючи на це, пан Ющенко переміг із невеликою перевагою і просунувся до другого туру як кандидат опозиції.
Ціна перемоги зростала, але водночас зростала й кількість обманів та порушень. Бюлетені для заочного голосування були підроблені, що повинно було забезпечити значно більшу підтримку уряду. Там, де уряд користувався підтримкою, процент людей, які прийшли до виборчої дільниці, був підозріло високим. На виборчих дільницях мали місце залякування і навіть насильство.
З відчаю Центральна виборча комісія ще до того, як були розглянуті й вирішені юридичні позови, проголосила попередні результати, за якими їхній кандидат переміг.
З обурення та гніву прихильники Ющенка вийшли на вулиці, і їхні стрічки та шарфи утворили помаранчеве море. Вони зобов'язувалися подавати позови до суду, організовувати ненасильницькі протести та інші акти громадянської непокори з тим, щоб відмінити нечесні результати. Демонстранти, які у Києві обчислювалися сотнями тисяч, установили мирну блокаду Верховної Ради й інших урядових споруд. Гальванізуючий вплив мало й висказування Держсекретаря Пауела про те, що Сполучені Штати не "визнають легітимності результатів".
Верховний Суд України заборонив офіційну публікацію результатів виборів на час розгляду ним звинувачень у підтасовці. Рада ухвалила резолюцію, яка проголошувала вибори недійсними, прийняла вотум недовіри до Центральної виборчої комісії, а пізніше винесла вотум недовіри до уряду.
Нарешті, Верховний Суд проголосив вибори недійсними з причини широкомасштабної підтасовки результатів і постановив, що повинно мати місце повторне голосування. Верховна Рада ухвалила ряд реформ із тим, щоб зменшити можливості підтасовки результатів. Пан Ющенко був однозначним переможцем, і це була перемога волі народу. Коли він складав присягу, вступаючи до посади, на нього схвильовано дивилися сотні тисяч українців і люди по всьому світу.
У своїй промові під час вступу до посади він сказав: "Ми з вами вже зробили незворотний крок до демократії. Тільки демократія оберігає найцінніше для людини - родину і дітей, мир і спокій, працю і достаток. Тільки в демократичній державі найвищими цінностями є людська гідність, свобода, рівність і солідарність. Тільки в демократичній Україні яскрава палітра мов, культур і поглядів стане багатством цієї країни".
Ці сповнені драматизму події минулої осені відзначили історичну поворотну точку на довгому шляху, який пройшла Україна.
Той шлях був важким, але народ ніколи не облишав своєї мрії про справжню демократію, і безпрецедентна мужність Віктора Ющенка зробила її можливою.
Улюблений український поет Тарас Шевченко блискуче написав у 1845 році, себто в інший час великих заворушень: "Дух безсмертний та вільний, незалежно від тиранів; слово не вдушити". Завдяки нашому лауреатові народ України знає, що ці слова мають велику силу і в двадцять першому столітті.
Я знаю, як високо Президент Кенеді оцінив би таку нагоду. Рідко в наші часи можна знайти більш яскравий приклад мужності, та й невідомо чи можна взагалі.
На минулі вихідні декілька членів родини Кенеді відвідали у Річмонді церкву, в якій Петрік Генрі у березні 1775 р. проголосив свій знаменитий заклик. У своєму зверненні він закликав населення Вірджінії приєднатися до боротьби населення Массачусетса за незалежність.
Відповідаючи тим, хто закликав до обережності, він сказав: "Марно, пане, приглажувати стан справ. Ви, напевно, чуєте вигуки людей: "Мир! Мир!" Але миру немає... Наші брати вже на полі бою! Чому ж ми тут простоюємо незайняті? Чи таке дороге життя і чи такий дорогий нам мир, щоб купувати їх ціною ланцюгів і рабства? Боронь Боже милий... Не знаю, який шлях можуть обрати інші, але що стосується мене, то дайте мені волю, або заподійте мені смерть!"
У той час як я розмірковував над цими натхненними словами, у мене виникло питання: хто на думку Президента Кенеді найкраще відображав би цей дух сьогодні - любов до свободи та мужність у розбудові народу, відданого цьому принципу? Я певний, що Президент Кенеді подумав би про Президента Ющенка.
У своїй інаугураційній промові мій брат дав запевнення в тому, що Америка "заплатить будь-яку ціну, понесе будь-який тягар, впорається з будь-якими труднощами, надасть підтримку будь-яким друзям та вчинить спротив будь-яким ворогам, щоб забезпечити продовження й успіх справи свободи". Президент Ющенко продемонстрував світові, що у ньому є надзвичайні лідери, які плекають такі ж почуття й сьогодні, і які мають мужність жити згідно з цими словами. Він заслуговує на повагу й рішучу підтримку нашої країни; на це ж саме заслуговує і український народ.
Його блискучий приклад надихає людей доброї волі по усьому світу, бо він показав, що ідеали свободи, терпимості й надії по праву народження належать кожній людській істоті на нашій планеті.
Я знаю, як високо оцінив би цей момент Президент Кенеді, і великою честю для нас є присутність його дочки Керолайн, яка сьогодні ввечері вручатиме нагороду "За мужність". Вона керує бібліотекою, надихаючи її співробітників, сама є довершеним автором, відданою матір'ю, а також переконливим і красномовним символом цінностей, близьких до серця її батька. І я зараз маю привілей представити Вам Керолайн Кенеді.